Візуальні щоденники пам’яті

Заходи проєкту «Війна в Україні: візуальні виміри пам’яті» завершилися інтерактивною зустріччю з Володимиром Кривоносом, роботи якого на ВОЛЬНАНОВІ привертають особливу увагу відвідувачів. У кожній з них – виважена концепція, візуалізована думка, чіткий меседж. Автор схоплює приховану сутність явищ, називає речі своїми іменами, розкриває зв’язок індивідуальної пам’яті з колективними образами, показує війну як реальність, яку пропонує прийняти такою, якою вона є. Важливо розуміти, що відбувається, терпляче плекати перемогу, а також вивчати ворога, природу його підступності, логіку його мислення.

Володимир Кривонос задає у своїх роботах складні питання: Як мислить зомбі? На чому будує свої наративи? (за умов, що ми звикли думати, що зомбі взагалі не мислять).

Бути зомбі, на думку автора, означає – бути морально хворим, позбавленим почуття провини і відповідальності за рішення влади і власні рішення, бути зомбі – це небажання знати правду і соборне прагнення до збереження імперської величі. Кремлівський тероризм у роботах представлено як спосіб мислення, що легітимізує насильство. Співучасники – коять, мільйони мовчазних свідків – спостерігають. Це ідентичність, яка побудована на фальшуванні історії, заміщенні критичного ставлення до злочинів сталінського режиму і путінської влади агресивною пропагандою, адаптованими міфами радянщини. Якщо злочини не було засуджено на колективному рівні – вони повторюються.

Філософ Теодор Адорно, якого в свій час вразила трагедія Освенцима, наголошував на колективній відповідальності німців, масовій спокуті, як збереженні моральних засад колективної пам’яті, а у спробах звільнити себе від мук совісті вбачав щось нелюдське.

Чи можлива спокута росіян, які, бувши жертвами зомбі-пропаганди, втратили зв’язок з реальністю, традицією, майбутнім? І чи може бути війна з зомбі війною світоглядів? Для росіян – це війна за штучну пам’ять, для українців – за право бачити минуле таким, яким воно є.

Володимир відповідає на питання: «Чому такі яскраві роботи? Навколо дуже багато жорстокості та негативу, мені хотілося б, щоб люди до кінця вірили у позитивне вирішення подій і берегли світло у душі. Ворог хоче, щоб ми втратили, як він: духовність, добро, щирість сердець та бажання дійсно прагнути до чогось «високого», пам’ять про найцінніше: життя, емоції, прожиті події та людей поруч. Саме тому були створені ці роботи... Щоб люди пам’ятали».