У пошуках нових сенсів
/логотерапія мистецтвом/
Українська образотворча практика зберігає своє потужне символічне підґрунтя, яке визначене особливостями нашої культури і ментальності.Але як це українське унікальне може проявитися в абстракції?
Самобутність та оригінальність сучасного українського мистецтва формується у художньо-культурних традиціях постмодернізму, у постійній зміні напрямів та орієнтирів, коли академічні, сюрреалістичні, постімпресіоністичні та абстрактні форми можуть співіснувати разом. Для українського художника — це можливість виразити одночасне взаємопроникнення усіх форм буття.Відчуття цілісності всесвіту є ментальною рисою українців і основою оптимістичного варіанту постмодернізму, на відміну від нігілістичного. Через стильовий синкретизм сучасний український художник звертається до культури минулого і поєднує її з сьогоденням. І це не просто осучаснення минулого, а шлях до збереження його сакральної основи.
Основні символи української ментальності – світла, софійності, серця (душі) в цілому роблять українське мистецтво унікальним, здатним поєднувати гармонію природи і глибоку думку, узгоджувати суперечності. В українській культурі існує архетип з часів трипільської і дохристиянської доби, з язичницьких культів — вшанування сонця, а згодом, містичне тлумачення світла у християнстві.
Солярна символіка має особливе значення, на її основі будуються знаково-символічні системи, що упорядковують культурний простір у неповторний символічний візерунок. Згодом ці культурні символи, відриваючись від ґрунту, відображають екзистенційний досвід людини, самопізнання як пошук центру, сакральна символіка якого поєднує дух минулого з сучасним світобаченням. Засоби візуалізації спрямовано на приховані невиявлені змісти, а різні рівні асоціації відкривають світ прадавніх символів. Вони «мерехтять крізь». Їх можна побачити, якщо не побачити — відчути.Художник у своїх пошуках відтворює одночасно мікро- і макрокосм, часом виходячи за межі власної концепції. Абстрактно-символічні мотиви творчості звертають до точки відліку, до таємниці створення субстанційних енергій світу. Відкриття центру відкриває бачення. Звернення до солярних символів, до природних стихій у геометричних символах, часом сходять до різних традицій, навіть культур. Виникає множинність асоціативно-символічних сенсів, породжених уявою. У просторі візуальних асоціацій, візуальних натяків ми міркуємо про природу репрезентації та дізнаємося, як можна через одне виразити інше, говорити про одне й те саме різними мовами.
На зустрічі з художницею Севастяною Федоренко мали унікальну можливість долучитися до цього процесу співтворчості і віднаходити нові символічно-асоціативні сенси її картин.
