НАРОДНА КАРТИНА

НАРОДНА КАРТИНА

З 15 вересня у Черкаському художньому музеї експонується колекція народної картини, подарована Фондом Миколи Бабака.

Творчість народних «примітивістів» – це одне із відомих і цікавих явищ світового мистецтва. Художників з народу, з села, які, увібравши в себе прадавні традиції, зуміли створити щось нове та знайти власну художню мову. Народну картину як явище можна вважати своєрідним місцем пам’яті. Функція місць пам’яті  – повернути нам відчуття зв’язку з минулим, а тим самим подолати віддаленість минулого і сьогодення. Серед слов’янських народів маємо багато прикладів художників, імена яких часто не зберегла історія, які разом напрацювали певну систему, один в одного вчилися, які спиралися на іконопис, на декоративне малювання, але виробили власну естетику. Ми, українці маємо власну народну систему та більш того безперервну національну традицію.


Народна картина як феномен виникла в 1920-х роках. Це період відродження, оновлення. Період масового вибуху духовного потенціалу, який 300 років стискався. До ХХ століття народне мистецтво було переважно канонічним: ікони, вишивки, окремі художники малювали картини. Але замовлення і попиту на них не було, не було масової традиції малювання. Радянська влада заборонила релігію, а іконописців було дуже багато. І вони переключилися на народну картину. Ці художники спиралися й на декоративний розпис. В Україні була висока образотворча культура – скрині розмальовували, стіни, печі, витинанки робили. І цю культуру народні художники переносили на картини. Ярмарки були як виставкові зали. У 1980-х роках народна картина закінчилася. Поступово зникали люди, які мали міфологічне мислення, народну культуру почала захоплювати масова культура, ми її називаємо самодіяльною. Вона штучно насаджувалася державою. Ще в 1930-ті роки було створено багато самодіяльних шкіл: наймали професійного художника, який отримував платню, і він навчав академічній системі. У 1960-х роках їх було особливо багато, коли у фронтовиків з’явився вільний час. Весь державний механізм був направлений на витіснення традиційної культури. Феномен народного малярства  – як хвиля, що вдарила об берег і пішла назад.

Самостійний світ, життєрадісний, яскравий, постає перед нами в картинах художників-самоуків. Це народна фантазія, гумор, наївне захоплення красою природи, любов до праці, простодушна віра в добро. У ньому наявні усталені композиційні прийоми, певні традиції, що передусім стосується сюжетів. Сюжети брали з життя або просто змальовували один від одного, додаючи щось своє, копіювали твори відомих художників, використовували фольклорні та літературні мотиви, особливо близькі народній свідомості, зокрема Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Миколи Гоголя. Примітивність художніх засобів, слабке володіння пропорціями і перспективою при побудові живописної композиції, святково-кричуща колористика, дрібне деталізування та надмірність є чи не найхарактернішими ознаками народної картини.

Чи не найулюбленішим сюжетом у творах багатьох народних художників є пейзаж з хатою, квітами, садком та ставочком. У зелені садків і струнких тополь видніються білесенькі хати, тихенько в’ється річечка, на горі та на полях сіють і орють землю. Квітнуть садки і одночасно на деревах достигають плоди, у ставку плавають білі лебеді – символ родинного щастя і благодаті. Люди живуть тихим життям серед птахів, тварин та розкішної природи. Саме в цей казковий або, як нині говорять, віртуальний світ лине душа українця в своїх найсокровенніших мріях і духовних спрямуваннях. Головні елементи – повітря, вода, вогонь (сонце заходить), земля – у нашій підсвідомості зчитується як сталість. Човен у народній культурі символізує долю, а коли пара сидить у човні, це означає, що вони знайшли один одного. Досить поширеним є зображення вітряка, що працює і все перемелює, як символу внутрішньої перемоги людини над драматичними життєвими ситуаціями та негараздами. Журавель, дерева – ритм по вертикалі, дороги – ритм по горизонталі. Поняття ритму пов’язане також із поняттям часу, це ідея вічності. Церква і дорога як символ відрізка того шляху, який нам відміряно прожити. Одним з найбільш масових і поширених майже по всій території України є сюжет «Люди йдуть до церкви»: світлий сонячний пейзаж із симетрично розташованими обіч ошатної ефектно зображеної церкви, сільськими хатами і святково одягненими людьми, що прямують до неї.

Досить поширеним є зображення замку на озері з лебедями серед таємничого лісу, білі лебеді на темній воді надають картині романтичного настрою.

Серед найбільш відомих і найбільш поширених сюжетів-жанрів народної картини чільне місце посідає «Козак і дівчина біля криниці», де дівчина – це символ води і місяця, вона протистоїть сонячному началу чоловіка. Зустріч воїна і дівчини біля криниці поряд з любов’ю має принести їм страждання. Інший поширений варіант, який має напис «Тікай, Петре з Наталкою, мати йде з качалкою», стосується відомої картини Миколи Пимоненка.


Ще одною досить поширеною в Україні картиною є «Ангел стереже дітей». Цей сюжет, відомий в ряді Європейських країн у листівках, книжкових і журнальних репродукціях, датованих останньою третиною ХІХ–початком ХХ століття. Але лише в Україні набув статусу народної картини.

Поширена в багатьох регіонах України таємнича картина «Оленка і олень» швидше за все пов’язана з давнім явищем тотемізму. Дівчинка і олень заквітчані, у вінках, становлять шлюбну пару. Судячи з одягу дівчини і деяких інших деталей, даний сюжет сформувався у казково-містичних сферах західноєвропейської художньої культури, в якій побутував досить відомий сюжет – «Дівчинка з єдинорогом». Думається, що картини «Оленка і олень», як і «Ангел стереже дітей» є значно спрощеним, фольклоризованим адекватом європейського стилю «модерн».

Не менш таємнича картина «Перевезенням на «той» бік», яка в народі має назву «Русалки», відтворює, нічну гламурно-містичну сцену. Душа померлої в образі, сплячої жінки у розкішному багатовбраному, прямує у морок потойбіччя. Човен супроводжують красиві гарно одягнені жінки – русалки. Немає сумніву щодо нетутешнього походження даного сюжету з його ознаками європейського сентиментально-містичного модерну кінця ХІХ століття.


Одним з найбільш масових видів (або жанрів) народної картини є картинка на склі (здебільшого) або на фанері, картоні. Це численні картини малої форми – сентементально-замилувані «Квітникарка» і «Котик», «Побачення в лісі» (льон, хрестик), побажальні – кошики з квітами, «Бузок», «Квіти у вазі» або шлюбно-побажальні «Голуб і голубка серед квітів», «Голуби», схеми-алегорії на склі з уживанням срібної та кольорової фольги: «Віра, Надія, Любов», «Весільна пара (Максим і Одарка)» – підтримують наївну віру селян у злагоду і добробут, демонструють космологічну реальність «вічного спокою».


Народна картина прекрасна тим, що має щось від дитячого наївного сприйняття світу і через це вона така близька глядачеві, адже відсилає його до дитинства. Твори непрофесійних художників (самодіяльних, аматорів, самоуків) прийнято називати наївним (примітивним, чистим) мистецтвом. Наївні художники з крайньою, притаманною лише дітям сміливою наївністю звертаються до традиційних тем та образів, які давно стали з одного боку візиткою нашої нації та країни, з іншого – невідємною компонентою низової культури, знеціненою до шаблону, заяложеної тиражованої схеми. Мистецтво народної картини, продовжуючи бути традиційним у своїй основі, виступає оберегом національної самобутності, показником високих моральних та естетичних якостей самого народу. Народна картина, як і все традиційне мистецтво, постає не лише художнім відображенням реалій навколишнього світу, а й національною формою духовного буття народу, а художники-самоуки уважно вслуховуються у відголоски минулого, потопаючи у наростаючому шумі мегаполісів.

Колекцію подаровано Фондом Миколи Бабака.

Виставка діє до 14 жовтня.

Read more

«Венера» Персональна виставка графіки Максима Гладька

«Венера» Персональна виставка графіки Максима Гладька

Черкаський художній музей презентує арт-проєкт заслуженого художника України Максима Гладька — «Венера». Венера — давньоримська богиня любові, краси, бажання, сексу, материнства, весни, садів, процвітання і перемоги. За деякими припущеннями, спочатку Венера була персоніфікацією абстрактного поняття «милості богів». Її образ було запозичено з грецької богині краси і кохання Афродіти. Усім відомий скульптурний образ

Персональна виставка живопису полтавського майстра Вадима Іщенка

Персональна виставка живопису полтавського майстра Вадима Іщенка

Черкаський художній музей презентує виставку майстра з Полтавщини Вадима Іщенка. Митець працює у жанрі малярства та декоративного мистецтва. Натхнення для творчості художник черпає з природи, національного народного побуту та легенд.Народився Вадим Васильович Іщенко у 1970 році в місті Лозова Харківської області. У 1978 році батьки разом з сином переїжджають

Презентація фіджитал-мапи проєкту «MARIUPOL.ME» та виставка-спогад «Мій Маріуполь. Щасливі миті крізь об’єктив»

Презентація фіджитал-мапи проєкту «MARIUPOL.ME» та виставка-спогад «Мій Маріуполь. Щасливі миті крізь об’єктив»

11 квітня у Черкаському художньому музеї відбулась презентація одразу двох проєктів: фіджитал-мапи проєкту «MARIUPOL.ME» та виставки-спогаду «Мій Маріуполь. Щасливі миті крізь об’єктив» та презентація. Мапа «Mariupol.Me» — це сучасне рішення, яке покликане об’єднати ініціативи віртуального світу про Маріуполь на одній платформі та створити комплексний фіджитал-проєкт, який водночас