Маска в культурі та арт-практика

Маски здавна супроводжують життя людини. Ще починаючи з перших зображень людина хотіла зафіксувати і зберегти те, що для неї є найважливішим. Культ предків оформив ідею збереження візуальної форми пам’яті про померлого – маску.

Так, наприклад, фаюмські портрети першочергово створювалися як елементи поховального культу в елліністичному Єгипті  I–IIIстоліть. Ранні фаюмські портрети – це восковий живопис  розплавленими фарбами, який є об’ємним, яскраво забарвленим, часто з позолотою (техніка енкаустики). Вони схожі на маску, тому що замінюють традиційну поховальну маску на мумії.

Еффігії – це вже не маска, а ціла лялька почилого, яка використовувалась з ритуальною метою. Вона символізувала людину. В середньовіччі проводили публічні страти ляльок злочинців, які втекли з в’язниці, а еффігії можновладців використовувались в офіційних церемоніях і під державними символами. Пізніше ідея еффігії трансформувалась у звичай встановлювати пам’ятники на могилах. Отже початково маска є медіумом, що пов’язує з потойбічним світом, є своєрідним його репрезентантом.

В культурі аборигенів Нової Гвінеї агентами деяких ритуалів є малагани. Чимось схожі на еффігії. Вони виготовлялись з різних матеріалів, за структурою нагадували лабіринт, виконуючи функцію «ловців духів». Вважалося, що під час ритуального спалення малаганів пам'ять померлого поверталася у рід. У давнину роль обличчя часто виконувало тіло в цілому, тому умовно еффігії та малагани сходять до культури маски.

Ритуальні маски в архаїчних культурах вказують на ідею неподільності вічного й тимчасового.

Коли маска почала втрачати первинне сакральне значення – вона стала театральною. Проте у перших традиційних театрах, –китайському, японському, грецькому, італійському, –маска ще зберігала позачасовість і універсальність, була багатозначною. Вона символізувала не конкретних людей, а певні стани –любов, радість, страх, ненависть, хитрість, відвагу, мужність. Маска тут виступає як знак, як певний архетипний образ.

Недаремно в арт-терапії робота з маскою – це зустріч з «місцем сили». Надягаючи маску – ми можемо промовляти від її імені. Наче окрема істота вона може містично проявляти свою сутність в гіпертрофованій формі. Але в арт-терапії ми розуміємо, що це – неусвідомлені частинки нашого Я.

Серед архетипів Карла Юнга, які містяться у несвідомому, є Архетип Персони. Це те, як людина себе презентує у соціумі. З розвитком психології у ХХ столітті розуміння маски пов’язується з соціальною адаптацією. Коли маска є інструментом адаптації – все гаразд. Але маска, яку ми не усвідомлюємо, можливо стала нашим обличчям.

Самі небезпечні маски ті, про які ми нічого не знаємо. Діти до трьох років не використовують маски, але згодом, коли відбувається «обростання» соціальними ролями, маска може стати підміною і сурогатом нашої сутності. Робота з маскою а арт-терапії дає величезний ресурс і свободу. Дає можливість програвати глибинні стани, знаходити нові способи взаємодії з соціумом.

На інтерактивних зустрічах в Черкаському обласному художньому музеї, присвячених архетипу маски, говорили про маркери маски у зовнішності та поведінці людини, у виразі обличчя, у візерунках зморшок, у використанні незвичних аксесуарів, у результатах намагання суттєво змінити свій вигляд (косметика, татуювання, пластична хірургія). В основі – психологічні програми «бути захищеним», «бути хорошим», «бути правим», «бути крутим» тощо. Якщо за цими бажаннями присутня надмірна мотивація – втрачається внутрішня гармонія. Тому усвідомлення психологічних масок та їх візуальних маркерів повертає нам індивідуальність, відчуття власного шляху і потоку життя. Якщо маска – інструмент для прояву своєї істинної сутності, ми можемо її змінювати, привносити нові кольори або робити прозорою.

Примітивна архаїчна маска – надзвичайно цікавий феномен. Вона живе містичним, наче окремим життям. Присутня у витоках багатьох культур, з плином часу набуває індивідуальних рис та стає агентом комунікації між людьми, виявом психологічних механізмів захисту. У візуально-художньому вираженні архаїчна маска тяжіє до простих форм, дитячої спрощеності та однозначності.

У графічній роботі «Маска» Ірини Климової (1952), київського радянсько-українського графіка, художника, мистецтвознавця, бачимо архаїчну маску. Вона презентує великоформатне кольорове зображення, можливо індуїстського божества або демона, у важкій декорованій короні, насунутій на очі. Загрозливий вигляд маски підкреслено специфічними виражальними засобами, формою носа, очей, прикрасами та широким чорним контуром.

Страхітливі маски мають місце в багатьох культурах у ритуалах вигнання хвороби та захисту від потенційного та реального ворога. Їх використання було своєрідною терапією страхів та візуальною «зброєю». Сьогодні терапія дитячих страхів часто відбувається через ігрову взаємодію з страхітливою маскою та через її позитивну трансформацію.

Але як ми справляємося з «дорослими» страхами?

Можливо небезпеки та загрози сучасного світу, наше ставлення до них  обумовлюють і вигляд наших масок? А як думаєте ви?

Климова І. (1952 р.) «Маска» (1986 р.). Робота знаходиться у фондовій колекції Черкаського обласного художнього музею

Куратор: Оксана Пушонкова