Виставка одеських художників Сергія Папроцького та Ігоря Варєшкіна «Траєкторія неминучих подій»
Черкаський обласний художній музей презентує спільну виставку сучасних одеських художників абстакціоністів Сергія Папроцького та Ігоря Варєшкіна «Траєкторія неминучих подій».
Сучасний абстрактний живопис — це не стиль і не напрям, це спосіб мислення, у якому свобода є формою, а форма — подією. Ця виставка не пропонує конкретних зображень — вона пропонує певний досвід. Представлена експозиція художників з Одеси Ігоря Варєшкіна і Сергія Папроцького присвячена осмисленню героїчної боротьби українського народу за свою незалежність у контексті російської агресії мовою асоціативно-декоративного та абстрактного мистецтва. Вона зосереджується не на конкретній подієвій хроніці, а на глибинних емоційних, символічних і культурних вимірах цього досвіду.
Обрані художні форми дозволяють авторам працювати з узагальненням, знаком і ритмом як з інструментами фіксації колективної пам’яті. Відмова від прямої ілюстративності є принциповою: війна постає тут не як сюжет, а як стан — напружений, травматичний, але водночас сповнений внутрішньої стійкості та гідності.
Конкретно ненаративний живопис постає тут як простір внутрішньої дії, у якому форма, колір і жест звільняються від предметної залежності.
Виразність творів живопису про часи війни в Україні у стилістиці абстрактного і асоціативно-декоративного живопису можна сформулювати так: абстрактний живопис, як жанр, здатний передавати складні емоції та переживання, пов'язані з війною, через гру кольору, композиційні формоутворення та текстури. Асоціативно-декоративні композиції структурують переживання через деяку орнаментальність, повтори, символічні співвідношення форм і кольорів. Абстрактні твори поглиблюють це поле, звертаючись до універсальної мови емоцій і відчуттів, що виходять за межі конкретного образу чи наративу.
У своїх картинах одеські художники виконують нестандартні композиції, певні абстрактні формоутворення та символіку, що відображають трагедію, розпач, навіть хаос, а також стійкість, надію та впевненість у перемозі.
Відносно форми і структури творів можна відзначити, що невизначені, розмиті лінії спрямовані відтворювати динаміку і рух, що відбувається під час бойових дій, тоді як геометричні фігури можуть вказувати на порядок і структуру життя, що перебуває під загрозою. Поняття героїзму у цій експозиції трактується не як риторична категорія, а як внутрішній стан — здатність до спротиву, збереження ідентичності та культурної тяглості в умовах насильства. Мистецтво постає тут як форма ненасильницького опору і спосіб фіксації історичного досвіду. Музейний простір цієї експозиції запрошує глядача до вдумливого співпереживання. Сенси не нав’язуються, а відкриваються через особисту інтерпретацію, асоціацію та емоційний контакт з твором, що розглядається.
Виставка засвідчує, що сучасне українське мистецтво є важливим інструментом культурної пам’яті, саморефлексії та утвердження свободи в часи історичних випробувань.
