Образ криниці в народній картині

Образ криниці в народній картині

/логотерапія мистецтвом/

Споглядаючи українську народну картину ми впізнаємо канонічні образи, які є втіленням сакральних цінностей українського світу. Вони нагадують про те, ким ми є і за що воюємо. Краєвиди з хатками і стежками, пейзажі з річкою і лебедями, вітряки на пагорбах, голуби з голубками серед квітів, човни біля ставків супроводжують різні казкові сюжети. Майстри пензля відтворюють їх варіативне повторення в народній уяві. Ці образи виражають не статичні ідеалізовані, а живі й динамічні стани природи і повсякдення українців.

Одним з таких образів є криниця. Він присутній в багатьох культурах. Але українська криниця – особлива. Тільки українці оспівують «криниченьку». Цей образ символізує таємничу глибину води, її сакральну силу, зв’язок з підземним світом, Душу. Підземні води в українському фольклорі завжди поєднуються з небесними, уособлюючи зв’язок чоловічого і жіночого начал. Хмари збирають воду через повітря, потім повертають її на землю. Цикл перетворення, який поєднує земне, підземне і небесне, був відомий українцям, які ще в давні часи здійснювали біля криниць ритуали поклоніння Матері усього живого – Мокоші. Саме в цих обрядах можна було відчути зв’язок минулого, теперішнього і майбутнього. Річки та криниці в українських народних казках та легендах обожнювалися. До криниці зверталися з найпотаємнішими бажаннями. Але мали виявляти повагу. У воду не можна було плювати (як і у вогонь). З давніх-давен для подорожніх завжди поряд був ківш, щоб напитися. Криниці, які за повір’ями зцілювали від хвороб, були відкриті для усіх.

На Черкащині відомі джерела Свято-Троїцького жіночого монастиря, «Три криниці» в селі Суботів, «Тарасова криниця» в селі Михайлівка, «Свята криниця» у селі Сокирне тощо. За кожною – легенда, вкорінена в історію нашого народу.

У давні часи криниця була на подвір’ї майже кожної родини, та часто – при дорозі або одна на цілу вулицю або околицю. Саме тому до неї сходилися всі стежки. Це наша українська «агора». Тут люди спілкувалися, дізнавалися новини, обмінювалися інформацією. А головне – виражали найщиріші почуття та приймали важливі, доленосні рішення.

Найбільш розповсюджений сюжет у народних картинах з середини 1920-х років ХХ століття – «Козак і дівчина біля криниці». У зустрічі парубка або козака-воїна з дівчиною народні майстри відтворюють як жартівливо-грайливі, так і драматичні ситуації, діапазон різних емоційних переживань: перші загравання та залицяння, глибоке пристрасне кохання, проводи на війну і сум розставання, радість зустрічі після довгої розлуки тощо. Сюжети «Дівчино моя, напій же коня» або «Дай води напитися з повного відра» свідчать не лише про чуттєве єднання через воду, але й про підтримку козака вищими силами у степових шляхах, битвах, походах. Дівчина напувала криничною джерельною водою воїна з власних рук і це було його благословенням та потужним оберегом, захистом від усіх негараздів та підступних ворогів.

З колекції народної картини:

«Тікай Петре з Наталкою», 1950-60 рр., полотно, олія.
«Залицяння (жарти біля криниці)», 1950-60 рр., ДВП, олія.
«Суперниці», 1950-60 рр. ДВП, олія
«Лебеді і олені», 1950-60 рр., полотно, олія.

Колекцію подаровано Фондом Миколи Бабака.
Виставка триває до 14 жовтня 2022 року.

Read more

Виставка до Дня Української Державності «Державотворці України»

Виставка до Дня Української Державності «Державотворці України»

До Дня Української Державності у Черкаському художньому музеї розгорнуто виставку заслуженого художника України Максима Гладька «Державотворці України». Виставка вже експонується і доступна для перегляду відвідувачів до 27 липня 2025 р.

Ювілейна персональна виставка Миколи Маценка  «Прикладна культурологія»

Ювілейна персональна виставка Миколи Маценка «Прикладна культурологія»

24 червня Черкаський обласний художній музей презентував ювілейну персональну виставку Миколи Маценка — «Прикладна культурологія». Це, певною мірою, ретроспективна виставка, утворена із двох перманентних авторських серій, дотичних до культурологічного дискурсу із перспективи української ідентичності: «Неофольк» та Геральдична серія. Якщо у роботах серії «Неофольк» (своєрідні візуальні коломийки) образно повторюється впізнаваний орнаментальний мотив,