Логотерапія мистецтвом: Повернення Адоніса
Картина Володимира Кузнєцова «Весна» (1912 р.) є однією з перлин колекції Черкаського обласного художнього музею. На суботній зустрічі, яку було присвячено зеленому кольору, ми звернулися до її кольореї та сюжету.
Художник вчився у Санкт-Петербурзі, був вихованцем Володимира Маковського та все життя виявляв любов до побутового жанру. Доля Володимира Кузнєцова була пов’язана з Уралом. За розподілом після навчання розписував там церкви та захопився життям старообрядців. Він зображав їх суворий побут та дещо похмуру естетику. За картину «Канун» (1909 р.) отримав можливість подорожі в Італію, де і народилася картина «Весна» (2012 р.).
Як ця картина потрапила до колекції нашого музею? З кінця 30-х років XX століття В.Кузнєцов нетривалий час жив у Черкасах. Роботу було знайдено згорнутою в рулон. Цікаво, як художник ставився до свого настільки незвичного творіння? Цей твір – дещо унікальне в творчості Володимира – величезне імпресіоністичне полотно, навіяне міфами і сонячною енергетикою Італії. Якщо взяти творчість художника в цілому, то «Весна» є своєрідним миттєвим сплеском прозорих, ніжних зелено-блакитно-жовтих кольорів серед суворої насиченості кольорів інших його картин.
Про що ця картина? Сюжет кохання Венери і Адоніса цікавив багатьох художників (Тіціана, Веронезе, Шпрангера, Пуссена, Рубенса, Гойя та багатьох ін.). В їх творах розкрито різні грані міфу: зустрічі та пристрасні обійми Венери й Адоніса, полювання Адоніса, смерть Адоніса від дикого кабана, Венера над мертвим тілом Адоніса тощо.
Венера – богиня, яка пробуджує в серцях богів і смертних любов або дику пристрасть, грає долями, сама любила лише смертного Адоніса.
У «Весні» Володимир Кузнєцов зобразив мить зустрічі Венери і Адоніса.
Прозерпіна, богиня царства мертвих, за домовленістю на пів року випускає з темряви своїх володінь Адоніса до Венери. І ця зустріч – причина весни, розквіту квітів і почуттів. Радіють ори і харити (богині краси і грації), що служать Венері. Природа пробуджується від сну. Ми поринаємо в це мерехтливе імпресіоністичне світло, дещо нестійке, адже ще відчуваємо подих темряви, з якої Адоніс, обтяжений тінями з царства мертвих звільняється з кожним кроком, наближаючись до своєї коханої. Художник не зображує Адоніса повністю, наче показуючи цей проміжний стан між двома світами, мить, коли ще крок – і він знов живим зустрінеться з Венерою. Обличчя Адоніса водночас виражає смертельну втому від перебування в царстві мертвих і безмежну любов й тугу за коханою, жагу до світла і життя. Ці переживання картина може передати лише при безпосередньому спогляданні.
У далекому 1912 році картину зустріли неоднозначно, її не сприйняли художники реалістичних напрямів. Автор згодом повернувся до побутового жанру та теми відтворення радянської дійсності (в музеї є також роботи В.Кузнєцова «Старообрядка», «Вогні Дніпробуду»).
Але саме у «Весні» автор виразив вічну ідею воскресіння і відродження до життя через любов без будь-яких релігійних та ідеологічних підтекстів.
Куратор: Оксана Пушонкова
