Художник-воїн Іван Лацкович-Croata

логотерапія мистецтвом

Іван Лацкович-Кроата (1932-2004 рр.) – відомий хорватський художник і графік. Французький мистецтвознавець Анатоль Жаковський назвав його «найкращим малювальником з усіх наївних художників світу».

Роботи Лацковича знаходяться в багатьох музеях світу, зокрема в Національній галереї наївного мистецтва (м. Рим), музеї Брукліна (м. Нью-Йорк), музеї ХХ століття (м. Відень), музеї сучасного мистецтва (м. Варшава) тощо. З 1962 року художник влаштовує індивідуальні і бере участь у спільних виставках в Хорватії та багатьох країнах світу, майже на всіх континентах.

Творчість Лацковіча-Кроати пов’язана з його активною участю в русі за незалежність Хорватії. У 60-річному віці художник серед перших добровольців став на захист Батьківщини як воїн народної гвардії. Єдність зі своїм народом художник виразив у псевдонімі, імені свого народу латиною – «croata».

Художник завжди відчував духовну спільність з Україною, був ініціатором експозицій сучасного українського мистецтва в Хорватії. У 1998 році презентував свої роботи у Києві, але ще у 1993-му деякі твори було передано в Україну товариством «Україна-Хорватія». Частину з них було подаровано Черкаському художньому музею («Дерево – хрест» 1991 р. (папір, туш, акварель, гуаш); серія робіт (16 одиниць) «Хорватські жахи» 1991/1992 рр. (папір, туш, перо).

Іван Лацкович-Кроата – художник-воїн і гуманіст, який прагнув уберегти світ від такого жахливого безглуздя як війна. Хорватський народ виборював незалежність, але ніколи не зазіхав на чужі землі та життя. Чи міг художник передбачити, що у 90-х роках ХХ століття на землю працьовитих і миролюбних хорватів впадуть бомби? «Не похились, Хорватіє, в годину негоди» – говорить Іван Лацкович у зверненні до свого народу у найскрутніший для нього час.

Художник не лише у темі війни, діапазон його творчості надзвичайно широкий: картини сільського життя, біблійні і міфологічні сюжети, натюрморти, портрети, ілюстрації до книг, абстрактні і фігуративні композиції з ліричними і сюрреалістичними мотивами. Твори різноманітні також і за технікою виконання: естамп, акварель, гравюра, темпера, олія на склі. Вони містять багато щирого оптимізму народного життя. Наприклад, у літографіях «Весілля в Подравині».

Іван Лацкович-Кроата має свій власний почерк і впізнаваний стиль, майстерно розвиває класичні традиції хлебнінської школи і хорватського наїву. Народні художники, оспівуючи свій край, у пошуках найвиразнішої і найдохідливішої форми зверталися до примітиву. Засновник хлебнінської школи і вчитель Івана Крісто Хегедушич запровадив такий творчий принцип: «Форма, спрощена до синтезу, локальний колорит, відкритий колір». Лацкович усе життя був вдячний вчителю за підтримку й за те, що той щоденно змушував малювати: «Хлопчик мій, потрібно працювати і працювати. Ця твоя робота хороша, а ця – ні… Не роби копій, малюй свій світ, свої села, свої будинки…Не пиши абияк, але не роби ескізів… Не перекреслюй те, що намалював».

Поетику сільського життя: хорватські хатки, вишукані силуети дерев, неповторний колорит народних свят Лацкович зображує з особливою любов’ю. Його земля, рідна Подравина, є для нього, в першу чергу, станом душі, а потім вже географічною місцевістю. Кожна його картина – це лірична розповідь, у якій поєднано реальне і ілюзорне, повсякденне і сакральне.

Іван Лацкович-Кроата також визнаний у світі як майстер зимового пейзажу. «Ще в дитинстві я полюбляв зиму, малював на прохання селян Мадонну, Христа, янголів» – згадує митець. Через приглушену, але витончену гамму «зимових» кольорів художник розкриває глибинні думки і переживання.

Поетичні образи Лацковича у вимірі його боротьби за свободу Хорватії ще раз переконують у тому, що патріотизм починається не з гасел і памфлетів, а з щирої любові до рідного краю і людей. І саме ця ідея є для українців актуальною, близькою і зрозумілою.