Жіночий простір — воєнний час

До Дня Незалежності України Дирекція художніх виставок України спільно з Черкаським художнім музеєм презентує виставку живопису відомих українських художниць — Марти Базак, Ніни Бондаренко, Оксани Одайник, Ірини Єремєєвої, Дарії Добрякової, Юлії Скрипки, Катерини Косьяненко, Тамари Гержан, Анни Духовичної, Ірини Ситник та Ольги Карпенко. Ця виставка є продовженням культурно-мистецького проєкту «Жіночий простір — воєнний час», що складається з двох розділів — графічного та живописного.

В експозиції представлені роботи, які створені у період з 2014 по 2024 роки, адже війна в Україні триває вже 10 років.

Мисткині відображають своє художнє бачення в різних візуальних вирішеннях і техніках. Це сучасний живопис, левкас, інсталяція та художній текстиль. На виставці класичні пейзажі, портрети або натюрморти, змінюються експресивними абстракціями або зображенням казкових, фантазійних, химерних образів, сюжетів з філософським підтекстом, які з легкістю переносять глядача в захоплюючий світ ілюзій. Чуттєві яскраві фарби змінюються спокійним ніжним «сфумато». Жіноча творчість — глибоко емоційна, складна і психологічна.

Всі художниці живуть і працюють у Києві, де як і по всій країні, гудуть сирени та лунають вибухи. За ці хвилини вибухів вони проживають ціле життя, життя в якому ніхто і ніколи не хотів опинитися. Вони живуть в цьому просторі і цьому часі, тут і зараз. Їхня творчість — своєрідний щоденник, в якому фіксуються відчуття. Часто це відчуття страху, розпачу, відчаю, розгубленості і виснаження, а часто — відчуття надії, гідності, сили і впевненості, що ми все подолаємо. І головною особливістю їхньої творчості є те, що вони знаходяться всередині контексту, на найвищій сходинці чутливості. І кожна з них, свідомо чи несвідомо, невербально передає глядачам своє осмислювання жаху війни.

День Незалежності України, ми святкуємо цей день з великою вдячністю до наших військових, які захищають нашу Країну, нашу Свободу.

Насправді художниці рятуються своїми роботами і рятують нас. В їхніх творах ми бачимо різноманіття емоційних проявів, які трансформуються в візуальні образи. Хтось із мисткинь малює квіти, хтось портрети воїнів чи рідні краєвиди, дехто вимальовує вишиванку. Деякі художниці занурюються в метафоричні асоціації або в абстракції. Роботи, які нас зворушують, спочатку резонують в нашій свідомості емоційним відгуком, а потім проростають сенсами. Впевнена віра і надія рятують нас зараз. Ми бачимо страшну реальність, яку приносить війна, а самі… намагаємось утримувати увагу на «чудовому букетику квітів». Ми свідомо обираємо життя. «Життя, яке хочеться жити». І ці квіти — не просто фіксація краси. Дивлячись на дати, коли вони були написані, можна стверджувати, що це рефлексія на війну. А також — свідчення того, що ми знаємо, де черпати сили, натхнення і орієнтири, щоб рухатись далі. Художниці зберігають і розмальовують свій світ, свій простір. Це насичене збагачене середовище.

Найбільше ми цінуємо те, що боїмося втратити. Мабуть, сьогодні ми всі боїмось втратити себе, свою унікальність, свою ідентичність.

Україна існує доти, доки в пораненому Києві і в інших поранених містах, під звуками повітряних тривог, хтось виписує пензлем свої улюблені квіти, свого задумливого, сумного ангела або свою загадкову, чарівну казку.

Ольга Пешая, мистецтвознавець, старший науковий співробітник ДХВУнауковий співробітник ДХВУ

Виставка діє до 22 вересня 2024 р.