Візуальні щоденники пам’яті

логотерапія мистецтвом

Життя кожного українця від 24 лютого 2022 року змінилося. Ми опинилися у повномасштабній війні, яка триває вже рік. Про це розповідають документальною мовою фактів, а також через образи пам’яті, коли відбувається перенесення історії у візуальний простір. І ця історія вже має свої етапи.

Міжнародна мистецька акція ВОЛЬНАНОВА презентувала не лише різні візуальні мови, але й різні світогляди: воїна на передовій; волонтера; людини, яка втратила рідних; людини, яка досі знаходиться в окупації…

Соціальний плакат часто відтворює певний момент – образ «кричить», образ виступає як миттєвий зліпок спогаду про подію, спонукає до її переживання і осмислення. Увагу привертають також концептуальні твори, у яких присутнє бачення ситуації у глобальному вимірі, відтворено сприймання війни як боротьби з ворогом навіть на рівні символів.

Тут функції плаката дещо змінилися: художники і дизайнери ведуть своєрідний візуальний «щоденник» реальних подій, пишуть текстові супроводи до своїх творів. Виникає історія, яку вже можна осмислити. Її виведення у медійний та виставковий простір – це нова форма колективної спільності, спосіб єднання, обміну інформацією, думками і почуттями.

Образи різні, але в кожній роботі «червоною ниткою» присутня Україна, її найдорожчі символи та сакральні цінності. Так, вони подаються в контексті війни – хижих тварин, що символізують ворога, обрисів смертельної зброї, темних лакун укриття, пронизливих вібрацій сирени, червоного, який десь кров українців, який десь квіти пам’яті...

Але ми боремося, адже плекаємо нашу «пам’ять-джерело», а тому маємо надію. Кольори українського прапора, що переходять у кольори квітучих ланів під небом і сонцем, символ тризуба, що втілено у Воїні ЗСУ, орнаменти української вишиванки, що наче розчиняються у стрічках доріг, засіяних полях, українських хатинках під стріхою і калиною поряд… Ці живі символи єднають нас і тримають наш дух, у них наше минуле, теперішнє і майбутнє.

На зустрічі дізнавались, як народжуються образи, як створюється концепт роботи. Дизайнер Анастасія Лисенко, учасниця акції і один зі спікерів нашого заходу, розповіла про процес творчості під час війни, про свою роботу «Мотанка», у якій втілено її відчуття світу, почуття і думки перших днів війни: «Лялька мотанка – сакральний образ для нашої культури. Це образ жінки, матері, а в цьому випадку ще й нашої неньки-України. Постріл у спину показує методи, якими воює Росія та відображує ті зрадницькі, підступні дії, спрямовані на нібито «захист» України. Моя робота – крик про допомогу. Війна, яку розпочала Російська Федерація не знає правил, не має меж. У «людей», що прийшли на наші землі немає ні совісті, ні жалю, ні моральних цінностей, є лише збочена ідеологія та жорстокість. Росія не рятує – вона вміє тільки нищити».

У кожного з нас свій щоденник війни, але спільний – біль, який ми переживаємо разом. Як єдина велика душа України.