Візуальні щоденники пам'яті

логотерапія мистецтвом

Ми ще проходимо крізь чорні хмари війни, немає в Україні людини, якої б вони не торкнулися. У ВОЛЬНАНОВІ українці – великі оптимісти і мужній народ, наш символ перемоги – людяність, підтримка один одного. На зустрічі з авторами робіт дізнавалися як це – творити під час війни? Коли пам’ять звертає до події, яка унеможливлює позицію стороннього спостерігача.

Богдан Савченко і Валентина Стиранець поділились цим досвідом у максимально щирій мові плаката.

Савченко Богдан розповів про те, як виникла ідея роботи «Лютий ранок» з перших хвилин переживання війни: абсурдність і алогізм того, що відбувається, біль, лють, шок. Лютий ранок – це гра слів, яка відчувається тільки в українській мові. У плакаті «Лютий ранок» відтворено короткий, але важливий момент перед усвідомленням українцями себе в новій якості, коли після розгубленості відбувається концентрація спротиву.

Тут зібрано досить багато асоціативних візуальних символів, наприклад, зображення кетяга калини, який лежить та пускає сік. Як пояснює автор, через неочікувану популярність пісні «Ой у лузі червона калина», ця рослина, бувши потужним символом квітучої України, стала також одним із символів початку війни. «Червоні краплі, що стікають, асоціюються з кров’ю, біле тло плаката символізує зиму та чистий сніг, на якому похилилася калина. Глядач одразу відчуває підступний перший удар, що нанесений нашій країні».

Невелика кількість елементів композиції є частиною задуму, за рахунок ручного виконання графічна мова є «живою», з гострими елементами та плямами, це допомагає підкреслити головну ідею. Інший потужний символ – українське сонце. Стиранець Валентина нагадала своєю роботою про цей образ, який в інтерв’ю Джохара Дудаєва став символом нашої перемоги. Вивчала символіку сонця в фольклорних і  релігійних джерелах. Процес пошуку тривав кілька місяців, доки в якийсь момент не вдалось витончено поєднати різні символи у єдиний образ. Валентина дивується, як «наш мозок вміє так органічно збирати інформацію і організовувати її, після чого реалізація того, чого ти так хотів, здається якоюсь магією. Бо настільки добре він може керувати зв’язком між думками і почуттями, з тим, щоб змусити руки це все створити».

Авторка також зазначила, що «з початку повномасштабного вторгнення у всіх дуже загострилось відчуття і сприйняття візуальних образів і символів, які ідентифікують нашу країну, наш народ. Без будь-яких пояснень, ці візуальні образи зчитуються як такі, що десь дуже глибоко нас торкають, настільки вони сильні і актуальні для сьогодення. Той самий соняшник, калина, образ матері, образи захисників, янголів – це все впливає на сенси війни, їх переосмислення».

У полі проєкту ВОЛЬНАНОВА вчимося говорити про війну, сприймати її як реальність, не втрачаючи себе, відчувати єдність через пережитий біль, символи і архетипи колективної пам’яті. Те, що завтра стане історією, залежить від того, як ми її переживаємо сьогодні.