Пейзажні мотиви Черкащини — персональна виставка Віктора Снісаренка до 70-річчя створення Черкаської області
16 травня у Черкаському художньому музеї відбулось відкриття персональної виставки Віктора Снісаренка «Пейзажні мотиви Черкащини».
Віктор Снісаренко — талановитий черкаський художник, творчість якого вирізняється глибиною думки, свободою самовираження. Він особливим чином розкриває природу такою, якою ми її не стільки бачимо у репрезентативній красі, скільки відчуваємо душею. За кожною гілочкою, травинкою, порухом вітру у листі дерев, миттєвістю буття квітки — особливі спогади автора, любов і біль серця.
Художник звертає увагу глядача не лише на красу пейзажу черкаського краю, а й на стани природи і видимого повсякдення.
іктор Снісаренко народився 23 січня 1957 року в селі Мудрівка Чигиринського району. Це село було затоплене водами Кременчуцького водосховища. Але залишились його живі спогади: «Хоча в Мудрівці я прожив кілька перших років свого життя, воно запам’яталось мені, нескінченними полями, красивими людьми та, безмежним плесом Дніпра, що сяє на сонці». Тато, Снісаренко Семен Семенович (1919 р.н.), родом з Медведівки, пройшов дорогами Другої світової війни від рядового до командира дивізіону у званні майора. У цивільному житті він працював учителем історії та малювання, мав художній смак і конкурував із місцевими художниками-оформлювачами. Мама, Лавріненко Євдокія Іванівна (1926 р.н.), народилася в Івківцях і, пройшовши справжню школу виживання (її батько був розкуркулений чотири рази і розстріляний у 1937 році у Чигирині).
Після затоплення Мудрівки сім’я переїжджає у Медведівку, де Віктор закінчує середню школу. Найбільше запам’яталось «бабусине обійстя, глиняні хати під соломою, запах сіна, глини та кізяка, коні, вози, оранка кіньми, молотьба ціпами, перемелювання зерна на борошно у вітряках, що на горі, та випічка житнього хліба у печі на капустяному листку..., а також друзі-дітлахи, якими були обжиті всі довколишні яри, особливо Ціпів яр (на полотні «Ціпів яр весною»(2023)). Збереглися теплі спогади про «походи з бабусею удосвіта до церкви у недільні дні, золотава святковість церковної служби». Отроцтво пройшло на ставках та на берегах Тясмину: нескінченні літні купання, риболовля. Художник згадує: «Думалося, що так буде вічно: вітряки на горбах, польський костел, острів (медведівський Поділ), весною з усіх боків залитий водами Тясмину. Дорослі добиралися в село, а діти в школу на човнах. Але все змінилось. Величезні тясминські плавні з каскадом ставків були осушені, люди зникли, хати попадали, костел перетворився на електромлин...».
У 1976 році Віктор вступає до Київського інженерно-будівельного інституту на архітектурний факультет. Після закінчення вишу працює архітектором-проектувальником, є автором близько 300 індивідуальних об’єктів житлового та громадського призначення. У 2001 році стає членом Національної спілки архітекторів України.
Але бажання малювати ніколи не полишало, рутинність у роботі архітектора спонукала творчо розвиватись. У 2007 році Віктор вступає до ЧНУ ім. Б.Хмельницького на факультет образотворчого мистецтва, у 2012 році отримує кваліфікацію художника і диплом бакалавра, а у 2014-му — магістра, викладача образотворчого мистецтва.
Віктор Снісаренко щиро вдячний долі, своїм вчителям та друзям: «У підготовці та становленні мене як художника ключову роль відіграли знані черкаські митці Іван Бондар, Віктор Клименко, Віктор Олексенко — педагоги високого рівня та величезного досвіду.
Варто наголосити, що творчі задуми Віктора Снісаренка розкриваються насамперед у жанрі пейзажу та натюрморту. Від філігранності та вишуканості натурних форм художник легко переходить до імпресіоністичних експериментів. Його роботи сучасного періоду наповнені енергією свободи, творчого пошуку, легкості і впевненості у трактуванні кольору і форми. Всі пейзажі художник створює на пленері.
Особливими є деякі сюжетні картини автора, які присвячені біографічним або історичним подіям, тут художник звертає увагу на те, що у звичному повсякденні око не завжди побачить, але відчує душа. Так, у картині «Весна на хуторі Кресельці» (2016) відтворено не лише мальовничий краєвид неподалік від Мотронинського монастиря, але й місце загибелі головного отамана Холодноярської республіки Василя Чучупаки 18 березня 1920 року у нерівному бою з частинами Червоної Армії часів УНР. Художник зазначає: «Ця людина мені ментально близька, адже він відстоював мою малу Батьківщину». Подія минулого тут наче уплетена у вічність природи, де природа домінує. Але водночас ця місцина виступає як «місце пам’яті», адже у живому спогаді народу тут минуле щодня повертається з забуття. Вислів «знати кожен пагорбок, струмочок, стежку» у вимірі історичної пам’яті набуває більш глибокого значення — природа та історія тут можуть зустрітися. І в цьому немає суперечності. У творах Віктора Снісаренка розкривається можливість такого гармонійного поєднання.
Інколи сприймання його картин схоже на несподіване відкриття, коли постійний пошук сокровенного ідеалу призводить врешті-решт до бачення дива простого буття, яке завжди поряд.
