Мій любий Харків!

Виставка керамічних виробів Будянського фаянського заводу
Подарунок музею від колекціонера з м. Харків Андрія Голуба

Коли закінчиться війна, наш музей відкриє свою постійну експозицію. І тоді у відділі декоративного мистецтва відвідувачі побачать нові експонати: вироби Будянського фаянсового заводу. Сьогодні в цьому залі ви першими бачите частину колекції, яка дивом опинилася у нашому музеї. Яке взагалі відношення мають Буди до Черкаського художнього музею, запитаєте ви? А це абсолютно воєнна історія. Історія про колекціонера, музейників, донаторів і волонтерів. Саме цей ланцюжок допоміг врятувати колекцію будянського фаянсу, яка випускалась на заводі у останні роки його існування.

Коли почалися обстріли Харкова, жителі міста рятували свої життя. Так серед інших харків’ян до Черкас потрапив і колекціонер Андрій Голуб. Розуміючи, що все його дорогоцінне зібрання будянського фаянсу може бути знищене, Андрій Іванович прийняв рішення про передачу своєї приватної колекції Черкаському художньому музею. Але як і в що запакувати тендітні вироби коли довкола рвуться снаряди? Хто і чим вивезе колекцію з небезпечної Салтівки (район м. Харків, який найбільше потерпає від обстрілів військами РФ) в той час, коли першочергово вивозять людей? І взагалі кому це все потрібно, коли поряд лунають вибухи і гинуть люди? Колекціонер звернувся з пропозицією до Черкаського художнього музею і… Виявилось, що потрібно! Завдяки зусиллям колективу музею вдалося знайти донаторів, що надали пакувальні матеріали, та волонтерів, які зуміли доправити колекцію з Харкова до Черкас.

Сьогодні ми маємо щастя бачити колекцію будянського фаянсу 2000-х років на виставці, а фонди музею поповнились на 75 одиниць нових експонатів. Ось такий щасливий кінець у цієї історії.Що ж до минулого Будянського фаянсового заводу, то його історія налічує аж 140 років з моменту заснування у 1867 році (промисловцем Матвієм Кузнєцовим) і до банкрутства та закриття у 2006 році. 2 листопада 2020 року корпуси заводу були підірвані і повністю знищені. Тому таким цінним є спадок його майстрів.

Для Матвія Кузнєцова фаянсовий завод у Будах, що на Харківщині був четвертим, на той час «кузнєцовський» посуд вже був відомим і за межами Російської імперії. Наприкінці XIX століття на заводі виготовляли 6,5 млн виробів на рік. Після перевороту 1917 року завод націоналізували і з 1932 по 1991 рр. підприємство мало назву «Будянський фаянсовий завод». 1970–1980 роки етап найвищого розквіту виробництва. У цей час завод випускав найбільшу кількість продукції за весь період свого існування – до 80 млн фаянсових виробів щорічно. Після відновлення незалежності України завод був найбільшим виробником фаянсових виробів у країні. У 2000 році Кабмін включив колекцію заводського музею до державної власності України. Це найбільше зібрання виробів виготовлених Будянським фаянсовим заводом в Україні.

Будянський фаянсовий завод, від самого початку, спеціалізувався на виготовленні виробів побутового господарства та кераміки. На ранньому етапі продукція заводу в основному копіювала зарубіжні зразки – за формою та декором. Згодом, коли ринок збуту торкнувся сільського населення і міщан, з’явився посуд у народному стилі: миски, кухлі, глечики, господарські банки, прикрашені квітами і букетами, дуже близькими до народних настінних розписів і малюнків на скринях. З початку на заводі виготовляли напівфаянсові вироби, пізніше – фаянсові і навіть порцелянові. На заводі в Будах уперше в Імперії використали технологію нанесення малюнку штампом за допомогою трафарету, у поєднанні з ручним розписом. Дуже скоро «Будянський фаянс» став найбільшим і самобутнім підприємством з випуску столового фаянсу на українських землях. У 1930-ті рр. Буди стали ще й центром наукової розробки розвитку мистецтва і технології фаянсу. На заводі відточувалися наукові дослідження відомих фахівців з кераміки Пантелеймона Мусієнка та Ніни Федорової. У 1950-ті роки на заводі сформувався зірковий колектив керамістів, які завдяки створенню художньої лабораторії на базі цеху унікальних виробів, зуміли створити свій неповторний стиль та продовжили традиції майстрів будянського фаянсу. Саме ці митці створили цілу низку неперевершено яскравих, прекрасних робіт, відзначених різними нагородами і преміями на числених вітчизняних і зарубіжних виставках (одна з робіт майстра 1950-х рр. «Таріль» Ю. Піманкіна експонується на виставці). Увагу привертають чайні, столові набори, окремі предмети, декоровані рослинним орнаментом у техніці підполив’яного розпису, що якнайкраще підкреслює форму та природні властивості матеріалу. Продукція заводу дійсно відрізнялася якістю та досконалим художнім виконанням. У різні часи на підприємстві працювало 18 художників – членів Спілки художників України. Незадовго до закриття на підприємстві застосовувалися такі технології як: глибокий друк, шовкографія, ангоб, деколь, живопис.

На вироби Будянського фаянсового заводу (як і вироби інших підприємств) наносилися клейма, із зазначенням найменування підприємства (або його емблеми), а також часто і клас якості. З початку 60-х років XX століття фірмовою заводською маркою став співучий півник (його придумав один із майстрів Борис Пянида). У період СРСР вироби, які йшли на експорт, несли злегка змінену емблему. До «півня» додався напис англійською мовою «Made in USSR», що йшов півколом по нижній частині малюнка. З 1991 року цей напис було замінено на «Made in Ukraine».

Назва виставки «Мій любий Харків!» народилася у процесі монтування експозиції, коли ми побачили скільки настінних тарілок присвячено Харкову, його пам’ятним місцям та улюбленим куточкам. Відчувалося з якою любов’ю колекціонер збирав кожну таріль, тарілочку, тацю, плакетку, кухлик, куманець, кухоль, вазу. Адже, у кожний виріб митці вкладали свій талант і фантазію, це й робило вази, тарілки чи столові сервізи заводу самобутніми та оригінальними. Сподіваємося, що черкащанам та гостям міста вдасться у такий спосіб познайомитись з Харковом та відкрити для себе усю красу і неповторність будянського фаянсу.

Дякуємо усім, хто був причетним до цієї музейної «спецоперації»:
- Колекціонеру – меценату Андрію Івановичу Голубу
- Ірині Нікіфорова з Центру допомоги мистецтву України (Art Aid for Ukraine Centre),
- Ігорю Пошивайлу та Юлії Прус (Штаб порятунку спадщини / Heritage Emergency Response Initiative),
- Павлу Макаренку та Данилу Семенову з ГО «Українське місто». Разом ми сильні!