Матриця буття Юлії Скрипки

З 22 березня у Черкаському художньому музеї експонується персональна виставка Юлії Скрипки «Матриця буття».

Серії Юлії Скрипки, представлені у виставковому проєкті «Матриця буття», були створені вже після граничної дати 24.02.22, яка розділила життя в Україні на «до» та «після». Війна, апріорі, є найгіршим, що може статися із країною та її народом. Вона грубо ламає усталений порядок речей, розриває зв’язки та позбавляє «точки опори».

Художник за своєю природою є медіатором сутнісних змістів та станів, від узагальнених до таємно-індивідуалізованих. А його творчість завжди лишається тонкою мембраною, що розділяє світ зовнішній і внутрішній, водночас синтезуючи їх в образах.

Сприймаючи цю війну, одностайно, як найжахливішу подію, художники по-різному її відчувають та відтворюють. Хтось, опинившись в епіцентрі бойових дій, виплескує на полотно, папір або те, що було «під рукою», безпосередні тяжкі враження від побаченого й пережитого. Так з’явилась безліч живописних, графічних замальовок на кшталт «військових щоденників», а гіперреалістичні та сюрреалістичні образи ретранслюють приголомшливі меседжі про агресію. Інші митці в своїх абстрактних серіях фіксують, відтворюють, систематизують принципово нові емоційні стани, спричинені новою страшною реальністю, створюючи «каталоги», або своєрідні «гербарії» відчуттів.

Деякі творчі особистості абсолютно не в змозі безпосередньо торкатись важких реалій війни. Вони «тікають» від неї, поринаючи у мрійливі легкі акварелі, де блакить неба зустрічається із лазуровими хвилями моря, чи відтворюючи метафізичну тишу старих міських парків.

Юлія Скрипка не намагається уникати глибоко-травматичних тем, пов’язаних з війною: тут і біженці, які крокують поряд із своїми домашніми улюбленцями, і пусті зіниці зруйнованих будинків… Уява художниці наче пропускає цю жахливу реальність крізь емоційні, світлові, кольорові фільтри, стираючи її нестерпно-різкі контури. Як величні міфологічні герої, осяяні чудесним світлом, люди та тварини пройдуть крізь вогонь неушкодженими, а зруйновані будинки постануть із попелу.

«Дерево життя» Юлії Скрипки є центральним твором, та водночас «ключем» для сприйняття серії в цілому. Як відомо, це один з найважливіших архетипічних образів світової культури, що символізує безсмертя, нескінченність життя, його розмаїття. Цей мотив є дуже популярним в українському народному мистецтві: розписах писанок, скринь, рушників, настінних розписах.

Сучасний образ «дерева життя» Юлії Скрипки, що генетично пов’язаний з традицією, є втіленням Універсуму, усіх планів та форм буття. Водночас авторське вирішення є дуже індивідуалізованим, сповненим власного почуття прекрасного. Ця диво-квітка чимось нагадує улюблені в Україні вишукані мальви. Прозорі, пронизані світлом ніжно-рожеві «чашечки» слугують колискою для всіх Божих створінь: людей, звірів, птахів, рослин. Цей Світ, наче зроблений з тонкого різноколірного скла, постає у своїй вразливій крихкій красі. Складна багатошарова техніка виконання з ювелірною обробкою мініатюрних деталей; використання прозорих вітражних фарб, що створюють ефект внутрішнього сяйва — відсилають глядача до мистецтва старих майстрів та вічних цінностей.

Виплекані художницею образи, містять потужний емоційний та асоціативний заряд. Роздивляєшся і, наче, «відлітаєш» у світи стародавніх манускриптів, середньовічних гобеленів, готичних соборів з прозорими вітражами, старовинних скринь із вишуканими скарбами української народної культури. А потім знов якась магічна сила повертає у сьогодення і причаровує погляд до сучасних величних образів.

Зазвичай, а точніше до війни, у своєму живописі Юлія Скрипка розповідала дуже особисті історії: про сімейні цінності, улюблене місто з його неповторною аурою, старовинні київські будинки, «населені» дорогими серцю речами, що зберігають «пам’ять предків». Ці образи завжди були оповиті особливим авторським «сфумато», що, власне, і створювало ту загадково-ірреальну атмосферу сновидінь, спогадів, ароматів. Для багатьох шанувальників вони ставали своєрідною «кольоро-арома-терапією» від Юлії Скрипки, лишаючись, насамперед мистецтвом.